Український солдат Сергій Криницький спостерігав, як життя покидає єдину людину, яка розділила з ним пекло. Як пише Reuters, побратими майже рік жили у бліндажі на передовій. Вони вбивали російських окупантів та шукали їжу серед загиблих бійців. Однак тепер Криницький залишився сам.
"Вранці ви ще разом жартуєте. А ввечері - вже звучать ворота раю", - розповів він.
Як зазначив військовий, він перебував у районі міста Часів Яр з 20 квітня 2025 року по 31 березня 2026 року. Він зняв серію відео на свій мобільний телефон, який час від часу заряджав за допомогою батарей, зібраних зі збитих російських безпілотників. У своїх записах він показав нелюдські умови та абсурдність життя у тісному бліндажі розміром 3 на 4 метри.
"Агентство Reuters переглянуло 22 відео, надані його підрозділом для того, щоб донести історію Криницького до ширшої аудиторії, та провело інтерв’ю з солдатом після завершення його служби, щоб скласти цю розповідь про його 346-денне перебування на фронті, майже весь час якого він провів у окопі, що принесло йому найвищу військову нагороду країни", - пише видання.
Він пережив жахливі спектри насильства - кожні кілька днів російські загарбники наступали пішки невеликими групами, здебільшого по двоє або троє людей. Інколи вони підходили на відстань до 20 метрів, перш ніж українські захисники відкривали по них вогонь.
За словами військового, під час служби він вбив 23 росіян з близької відстані. Найбільше він згадував одного з перших - солдата, якого поранило гранатою. Тоді окупант удавав, що здається, а потім прицілився в нього з гвинтівки.
"Ну, я відреагував. Він перестав на мене цілитися", - поділився Сергій.
Reuters додає, що у квітні 2025 року він разом з двома іншими рядовими окопався біля Часів Яру. Там вони викопали бліндаж і згодом провели майже рік, живучи під землею, поки ворожі сили наближалися. Хлопці розуміли, що чим глибше вони копали, тим більші були їхні шанси на виживання. Криницький жартував, що не знає, як називати цю яму - укриттям чи могилою.
"Криницький та його єдиний товариш, що залишився, також боролися з стихією: затикали дірки, щоб заблокувати крижані протяги, і обмежували чергування на варті до двох годин. Довше це було нестерпно. Іноді минало три-чотири дні, перш ніж безпілотник із поповненням запасів міг прорватися крізь вогонь противника. Щоб вижити, Криницький збирав їжу та різні речі з убитих росіян", - зауважили у матеріалі.
Вже 11 березня чоловік почув вибух зовні. Він вибіг та побачив на землі свого товариша, якого дрон поранив у ногу. Криницький затягнув його назад у яму та у паніці намагався знайти рану. Він наклав джгут, проте рятувати його було вже запізно.
"Зв’язавшись по радіо з командуванням, Криницький отримав наказ залишити позицію через насування росіян. Тієї ночі він востаннє виповз із бліндажа, щоб приєднатися до кількох товаришів-піхотинців, які переховувалися неподалік ще майже три тижні. Потім відбувся небезпечний марш до безпечного місця за 25 км, який ускладнювався його ослабленим станом після місяців перебування під землею. Він залишив позаду тіло свого друга - людини, яку він встиг глибоко пізнати завдяки незліченним розмовам між атаками ворога", - пише Reuters.
Вже в травні президент Володимир Зеленський вручив Криницькому медаль "Герой України" за особисту хоробрість.
Повернувшись до Краматорська, Криницький описав психологічні наслідки тривалих чергувань на передовій:
"Багато хлопців втратили розум".
Минуло майже два місяці з того часу, як він залишив позиції, однак внутрішні рани видно назовні. Він стримує сльози, а руки у нього тремтять.
"Під час нещодавніх візитів Криницького до шкіл поблизу його дому, де він розповідав учням про свій досвід, він почав краще розуміти, як його жертви можуть принести користь іншим", - зауважує видання.
Захисник сказав:
"Там, у тих школах, я усвідомив, що не дарма я захищав нашу землю і цих дітей - щоб вони могли вчитися, бачити чисте небо".
Джерело: УНІАН
