Історія з пошуком міфічних "ворожих ретрансляторів на дахах і балконах Києва" дедалі більше нагадує мені масовий психоз лютого-березня 2022 року, коли вся країна напружено вишукувала та затирала крейдяні хрестики й незрозумілі малюнки на асфальті. Прагнення знайти просте побутове пояснення складним процесам цілком зрозуміле, але, з погляду радіофізики та військової інженерії, це відверта ілюзія, яка лише відволікає увагу від реальних загроз.
Почнімо з базового факту: сховати в мегаполісі активний радіопередавач, здатний тримати зв’язок із безпілотником у повітрі, технічно неможливо. Будь-який такий пристрій випромінює радіохвилі, а отже - світиться в ефірі.
В Україні діє одна з найрозвиненіших систем радіочастотного моніторингу: фахівці УДЦР, Держспецзв’язку та профільні підрозділи спецслужб мають усе необхідне обладнання. Це не лише стаціонарні радіопеленгатори, а й мобільні комплекси радіоконтролю на базі спеціально обладнаних автомобілів із поворотними антенними решітками та прецизійними аналізаторами спектра.
Для них локалізувати несанкціоноване джерело випромінювання у місті - це завдання кількох десятків хвилин, причому з точністю до конкретного вікна чи поверху.
До того ж, противнику просто немає сенсу винаходити велосипед, коли в повітрі вже працює готова цивільна інфраструктура. Якщо ворогу вкрай потрібно передати телеметрію чи короткий пакет даних із міста, дрон просто оснащується звичайним модемом із SIM-карткою. Не варто забувати про наш технологічний спадок: історично до 70% усього обладнання в мережах 3G та 4G LTE українських мобільних операторів - це китайські вендори Huawei та ZTE. Стандартний стільниковий зв'язок і роумінг є готовим середовищем обміну інформацією, яке не потребує жодних сторонніх "коробочок" на парканах.
Водночас, заради балансу та справедливості, варто відзначити чітку позитивну динаміку. Україна приєдналася до глобальної ініціативи Clean Network, і на рівні майбутнього розгортання мереж 5G китайські системи повністю виключені з контуру безпеки. Усі пілотні кластери та стратегічні оновлення ядра зв’язку сьогодні будуються виключно на обладнанні провідних європейських виробників - шведського Ericsson та фінської Nokia.
Цей стратегічний перехід суттєво оздоровлює нашу кіберстійкість і телеком-безпеку в довгостроковій перспективі.
Але якщо ми говоримо про реальну, системну небезпеку прямо зараз, то вона розташована не на печерських балконах, а за сотню кілометрів на північ - уздовж українсько-білоруського кордону.
Справжній важіль ворога - це розгорнуті базові станції на висотних щоглах у Білорусі (Гдень, Хойнікі, Махновичі тощо), які працюють у нестандартних сантиметрових діапазонах Mesh-зв'язку (3.2–4.1 ГГц). Це суверенна цифрова радіомережа, піднята на висоту 70–80 метрів, що б’є спрямованими антенами в наш бік.
А головною сполучною ланкою є не міські дахи, а висотні повітряні ретранслятори - ті самі безпілотники типу "Гербера", які баражують на висотах у півтора-два кілометри. Саме вони тримають пряму радіовидимість, передають цифрові команди на ударні групи і, до речі, транслюють оптичні кадри виконання завдань та донаведення на ціль онлайн.
Тож, поки ми шукаємо шпигунські передавачі у сусідніх під’їздах, ворог системно вибудовує складну повітряну цифрову архітектуру. Боротися з нею треба не підозрами щодо мешканців столиці, а точковим контрбатарейним РЕБом по білоруських вежах та фізичним перехопленням повітряних ретрансляторів у небі. Все інше - це чергове затирання малюнків на асфальті.
Джерело: УНІАН